Проведені дослідження філогенезу вірусу гарячки Західного Нілу встановили, що він зародився у Африці приблизно 1 000 років тому з двох інших вірусів, які спричинюють хвороби у птахів і ссавців. Є певні здогадки, що передчасна смерть Александра Македонського з явними виявами енцефаліту могла бути зумовлена саме гарячкою Західного Нілу, тому що саме в той період поблизу столиці його держави Вавилону (сучасний Ірак) спостерігали велику пташину епізоотію з чималою кількістю загиблих птахів.
У 1937 році під час проведення досліджень К. Смітбурном та Т. Гьюзом даний вірус було виділено з крові хворої людини в районі Західного Нілу в Уганді. Після низки серологічних досліджень було виявлено, що мешканці Африки мають антитіла до цього вірусу в широкому діапазоні від 1,4 % до 47 % у регіоні Судану та Білого (Західного) Нілу. Через таке переважання хвороби в останньому регіоні їй і була присвоєна назва "лихоманка Західного Нілу". Сам вірус гарячки Західного Нілу був відкритий в 1939 році.
У 1940-50-х роках були виявлено, що 90 % жителів Єгипту старше 40 років мали антитіла до збудника цієї хвороби. Окрім цього, вірус вперше був визнаний причиною тяжкого менінгоенцефаліту в осіб похилого віку з можливістю летального наслідку під час епідемії в Ізраїлі в 1957 році.
У 1953 році вірус виявлено у птахів (ворони і голубоподібні) у районі дельти Нілу. Пізніше з'ясувалося, що у птахів він також може спричинити смертельну хворобу.
Найсерйозніший спалах цієї хвороби в Європі стався в 1996-1997 роках у Румунії, коли захворіли близько 5 тис людей. У 1999 році цей вірус був завезений в Нью-Йорк і поширився на континентальну територію.
На відміну від Європи, де захворювання клінічно перебігає, як правило, у формі середньої важкості, завезення цього вірусу у Північну Америку спричинило тяжкий спалах, який супроводжувався високою летальністю. Розслідування причин цього явища показало відмінності біологічних властивостей комарів в Європі та США: останні більш активно нападають на птахів і людей. Тільки після появи вірусу в США та Канаді в 1999 році та розвитку там спалаху серед людей з виникненням тяжких та смертельних випадків виникло розуміння того, що хвороба поширилась на різні континенти далеко від місць свого традиційного поширення і здатна до тяжкого перебігу.
Збудником гарячки Західного Нілу є вірус родини Flaviviridae роду Flavivirus. Його генетичним матеріалом є РНК і за своєю антигенною будовою подібний до інших арбовірусів, які спричинюють енцефаліти, та до вірусу гарячки Денге. Він порівняно стійкий у навколишньому середовищі, добре переносить висушування й заморожування, інактивується високою температурою>60 °C.За міжнародними стандартами ВООЗ належить до IV групи ризику. Робота з ним вимагає забезпечення максимального рівня захисту.
Головним джерелом та резервуаром гарячки Західного Нілу в природі є 17 видів переважно перелітних птахів. Вірус сконцентрований у їхній крові у великих кількостях, та циркулює в них від 2 тижнів до 200 днів. Значно менше значення мають як резервуар деякі дрібні ссавці (гризуни, кажани), тому що в них концентрація вірусу значно менша, і зберігається він у них нетривало.
Фото1.Електронна мікроскопія вірусу
Є два типи осередків при лихоманці Західного Нілу - сільські та антропургічні. Сільські осередки створюють болотяні птахи та орнітофільні комарі. Домашні екзотичні птахи, а також ворони, голуби разом із певними «міськими» видами комарів роду Culex формують антропургічні осередки. Епізоотичним процесом можуть охоплюватися також свійські птахи (гуси, качки) і тварини (коні, собаки, коти, кролики), але як джерела інфекції вони не мають такого значення, як дикі птахи.
Фото2.Попередження про небезпеку зараження
Хвороба є трансмісивною арбовірусною інфекцією. Переносники захворювання—численні види комарів родів Culex, Aedes і Anopheles. В Європі існують два підвиди комарів Culex, що різняться за життєвим циклом, активності та можливості нападати не тільки на людину, але й на птахів. Комарі інфікуються під час харчування кров'ю інфікованих птахів, зрештою вірус потрапляє в слинні залози комара. Під час укусів комарів вірус може потрапляти в організм людей і тварин, де він здатний розмножуватися і призводити до хвороби. У комарів існує вертикальне передавання вірусу своєму потомству. Вкрай рідко у людей можливе контактне зараження кров'ю тварин. Захворювання має літньо-осінню сезонність, частіше нею хворіють сільські жителі, а також любителі полювання, звідки ще одна назва - «качина лихоманка».
Дуже незначна частка випадків інфікування людей відбувається при трансплантації органів, переливанні препаратів крові, грудному вигодовуванні, вертикальній трансплацентарній передачі вірусу Західного Нілу від матері до дитини. Немає документально зареєстрованих випадків передачі цього вірусу від людини до людини при безпечних контактах і випадків зараження працівників охорони здоров'я за умови дотримання стандартних заходів у межах інфекційного контролю.
.
Kommentare